Єдиним бажання було вижити — історія військового, який втратив руку на фронті
Поділитися
27-річний військовий Павло Пономаренко з позивним "Майстер" до великої війни працював будівельником. Після деокупації рідної Чернігівщини допомагав відновлювати зруйновані будинки людей, а влітку 2023 року був мобілізований до війська та невдовзі став кулеметником 33-ї окремої механізованої бригади.
Павло втратив ліву руку внаслідок мінометного обстрілу, коли його підрозділ виконував бойове завдання поблизу селища Роботине у Запорізькій області.
Фонд Future for Ukraine, який забезпечив бійцю протезування та реабілітацію у США, розповів історію Павла, у якій найбільше вражає оптимістичне ставлення героя до власної травми.
Як Павло потрапив до армії
"Я сам захотів в кулеметники. Зазвичай ніхто йти не хоче, бо вони — перша ціль для ворога. Але коли я побачив той кулемет — не наш радянський, а бельгійського виробництва, подумав — це моє. Зброя, від якої надалі залежатиме моє життя", — пригадує захисник.
Декількома місяцями раніше до мобілізації під час роботи на будівництві вежі елеватора поблизу Львова Павло впав з семиметрової висоти на бетон. Він травмувався, але обійшлося без переломів, тому за два тижні вже повернувся до роботи.
Саме тоді на об’єкт приїхали представники ТЦК з перевіркою та відразу направили всіх працівників на військову комісію.
Не зважаючи на травму, Павла визнали придатним до служби, а на другий день він вже був на Рівненському полігоні.
Військова підготовка
"Пів місяця бойової підготовки я проходив кульгаючи. Рівненський полігон достатньо великий і, щоб вистріляти на ньому 10-15 патронів, треба подолати 5 кілометрів в один бік та стільки ж назад", — розповів військовий.
Разом з іншими новоприбулими Павла Пономаренка у складі 33-ї ОМБр відправили до Запоріжжя, де за розпорядженням бригадного офіцера його призначили до штурмової роти, а за кілька днів забрали на навчання до школи молодших командирів.
Це така ж військова підготовка, однак від найкращих інструкторів, яких відібрали зі всієї України, і короткотривала — лише два тижні. Потім протягом місяця-півтора, поки не було бойових завдань, бригада Павла навчалася на полігоні.
"На штурмі було те, чого я навіть і уявити не міг: всюди їхні дрони-камікадзе, танки, міномети. І це все стріляє по тобі", — пригадав захисник.
Втрата кінцівки на фронті
26 жовтня підрозділ Павла приїхав на позиції поблизу селища Роботине, а виїзд на штурм здійснювався вночі: посеред лісу Павлу та його побратимам наказали окопатися, що вартувало їм зусиль, адже земля на Запоріжжі — це всього 5 см чорнозему, а далі суцільна глина. Рити доводилося навіть руками, аби швидше зробити заглиблення і там залягти на випадок, якщо почнеться обстріл.
Бойове завдання полягало в тому, аби разом з іншим підрозділом взяти в кільце ворожий взводний опорний пункт, де мало бути близько 30 росіян.
Військовий зазначив, що комунікація з іншим підрозділом була жахливою та не було відомо, чи дійшли вони до цілі — лише чутно постріли десь далеко, але хто по кому стріляв — не було зрозуміло.
Коли вони натрапили на перших російських військових, то відразу почали закидувати їх гранатами, зав’язався бій.
"Після четвертої гранати наш командир крикнув противнику здаватись. Після чого один з них підняв голову і каже: "русскіє нє сдаются". А в мене приціл якраз був наведений на нього. Відстань – 15 метрів, важко промазати. І я вистрілив", — сказав Павло.
Далі надійшла команда окопуватися та чекати, а завданням Павла було залягти з кулеметом в окопі та прикривати позицію з боку потенційного ворога. Він пригадав дві великі акації, які прикривали їхній окоп, через що дрон РФ просто не міг туди потрапити.
Але росіяни все ж відкоригували міномет так, що один снаряд залетів в окоп, де знаходився Павло — він добре запам’ятав той момент.
"Я відчув, як запекло в лівому боці. Побратим відтягнув мене, наклав турнікет та запитав час. Я глянув на розірваний годинник і відповів йому, щоб затягував турнікет тугіше", — розповів він.
Далі підрозділ військового отримав наказ відступати та зайняти укриття, яке викопали росіяни, аби дочекатися евакуації. Однак раптом бійці почули, як угорі щось сильно задзвеніло.
"Пам'ятаю шум у вухах. Хтось потягнув мене за лямку бронежилета: "Мастєр, що з тобою? Ти гориш! Ні, ти димиш!" З мого одягу скрізь сочився буро-червоний дим", — пригадав Павло.
Виявилося, що ворожий дрон скинув хімічну речовину прямо в окоп, де знаходився поранений чоловік та його побратими. На щастя, реакція тривала недовго, тому обійшлося без важких наслідків.
Евакуація з поля бою
Тим часом окупанти наступали з усіх боків, а ЗСУ відстрілювалися касетними боєприпасами. Але з підрозділу Павла майже ніхто не вцілів — 11 поранених та двоє загиблих.
Евакуація прибула через 10 годин після поранення Павла, на перезміну привезли 10 людей.
"І це дякувати нашим обезбашеним механікам, які залітали в такі місця, куди інші боялись. Інакше нам би довелося 3-4 кілометри йти пішки", — додав він.
За його словами, дорога для евакуації була вся замінована, кожні 15-20 метрів позаду автомобіля підривалася міна і лише дивом команда дісталася до стабпункту живою.
Про власне поранення Пономаренко пригадував без жалю.
"Моїм єдиним бажанням було вижити, все інше — дрібниці", — сказав він.
Протезування в США
Тож не втрачаючи оптимізму, Павло дочекався свого шансу пройти протезування та реабілітацію за кордоном, адже в нас такі складні випадки ампутації поки що не протезують.
У межах програми протезування від фонду Future for Ukraine, яка зараз фінансується коштом гранту від Pfizer Foundation, чоловік отримав біонічний протез лівої руки та пройшов курс реабілітації у провідній клініці ортопедії та протезування MCOP.
Нагадаємо, у Львові команда лікарів провела вдалу операцію з порятунку захисника Романа, в якого біля серця застряг уламок ворожого снаряда.
Також ми писали, що у Києві військові можуть отримати послуги з реабілітації у 51 медичному закладі. У кожному із них створені мультидисциплінарні реабілітаційні команди.
Читайте Новини.LIVE!
